Один отвір чи два — і від чого це залежить
Класична схема — один отвір діаметром 50-55 мм. Через нього проходить і мідна траса, і дренажна трубка, і кабель живлення зовнішнього блока. Так роблять у 90% випадків, і це нормально: три-чотири комунікації спокійно вміщуються в такий діаметр, якщо їх акуратно скласти разом і замотати теплоізоляцією.
Другий отвір потрібен рідше. Наприклад, коли треба вивести окремо дренаж у каналізацію через інший бік стіни, або коли монтажники з якихось причин розводять кабель живлення окремо від траси — таке буває при складних інсталяціях, коли зовнішній блок стоїть далеко і кабель тягнуть іншим маршрутом. Ще одна ситуація — товста стіна з утеплювачем, де одна коронка не бере всю товщину, і доводиться свердлити з двох сторін назустріч одна одній, зміщуючи трохи вісь. Формально це теж один отвір, просто робота складніша.
Якщо кондиціонерів кілька (мульти-спліт система), кожна траса зазвичай іде через свій окремий отвір, бо тягнути чотири-п’ять труб плюс дренажі й кабелі в одну дірку — не найкраща ідея. Тиснява всередині гільзи, важче герметизувати, більше шансів пошкодити ізоляцію під час протягування.
Який діаметр робити
Стандарт — 50 мм для звичайного побутового спліта потужністю до 3,5 кВт. Для більш потужних систем, де траса товща, беруть коронку на 55 чи навіть 60 мм. Тут краще орієнтуватись не на “стандарт узагалі”, а на реальний діаметр труб конкретної моделі — його вказують у паспорті кондиціонера або монтажник рахує на око плюс запас.
Занадто щільний отвір — це погано. Труби мнуться під час протягування, ізоляція деформується, а ще складно потім щось підправити чи замінити трасу без штробіння стіни заново. Занадто великий — теж не подарунок, бо доведеться закладати більше монтажної піни, і герметизація виходить менш надійною, особливо на зовнішній стороні, де вітер і дощ.
Кут свердління — дрібниця, яка рятує від протікань
Отвір роблять не строго горизонтально, а з невеликим нахилом назовні — приблизно 3-5 градусів, чи як кажуть монтажники, “на пальчик” нижче з вулиці. Це потрібно для одного простого моменту: конденсат, який може накопичуватись усередині гільзи, стікає назовні, а не всередину приміщення.
Здається, дрібниця. Але саме через відсутність цього нахилу восени й навесні, коли перепади температур найбільші, у людей на підвіконні чи на стіні під кондиціонером з’являється волога пляма. Виправити потім складно — треба перебивати отвір або хоча б переробляти герметизацію з правильним ухилом.
Як фізично свердлити стіну
Для цегли й бетону використовують перфоратор з коронкою по бетону відповідного діаметра. Процес не швидкий — товщина несучої стіни в багатоповерхівці буває 25-40 см, і коронка йде повільно, з перегрівами, доводиться робити паузи, охолоджувати.
Для газоблоку чи піноблоку все простіше й швидше, матеріал м’який. А от із сендвіч-панелями чи стінами з утеплювачем (типовий випадок у приватних будинках з вентфасадом) складніше — там часто свердлять довгим буром, бо коронка звичайної довжини просто не дістає на всю товщину пирога стіни з утепленням.
Окремо варто згадати панельні будинки старої забудови. Там усередині стіни бувають армуючі прути, і коронка на них наштовхується. Доводиться зміщувати точку свердління на кілька сантиметрів або міняти інструмент на алмазне буріння — це вже дорожче, зате чисто і без вибитого шматка бетону.
Гільза — навіщо вона потрібна
У готовий отвір вставляють пластикову гільзу (трубу ПВХ відповідного діаметра). Вона виконує кілька функцій одразу:
- захищає краї отвору від осипання зі временем;
- дає естетичний, акуратний вигляд з обох сторін стіни;
- полегшує герметизацію — піна чи герметик лягають рівномірніше на гладку поверхню труби, ніж на нерівний край цегли чи бетону;
- у разі демонтажу чи заміни кондиціонера дозволяє витягнути стару трасу і протягнути нову без повторного свердління.
Гільзу зазвичай обрізають так, щоб вона трохи виступала з обох сторін стіни — на 1-2 см. Це потрібно для декоративних заглушок, які потім закривають торці і роблять вигляд охайним.
Герметизація зсередини приміщення
Усередину гільзи закладають комунікації — мідні труби в теплоізоляції, дренажний шланг, кабель. Простір, що залишився, заповнюють монтажною піною. Тут важливий нюанс: піна повинна бути з низьким розширенням, бо звичайна будівельна піна з сильним розширенням може здавити труби і навіть пошкодити фреонову магістраль, якщо її щільно не притиснути.
Після висихання піни надлишки зрізають, а зверху ставлять декоративну заглушку — пластикову накладку з розрізом, яку одягають на труби і фіксують до стіни або просто щільно приклеюють по контуру герметиком.
Герметизація зовні — найважливіший етап
Ось тут насправді найчастіше й трапляються помилки. Зовнішня сторона стіни піддається дощу, снігу, вітру, перепадам температур — і якщо тут схалтурити, вода рано чи пізно знайде шлях усередину.
Порядок дій приблизно такий: спочатку монтажна піна всередині гільзи (та сама, з боку вулиці), потім поверх неї — герметик, стійкий до УФ-випромінювання й перепадів температур. Звичайний силіконовий герметик для ванної тут не підходить, він розтріскується через рік-два під сонцем. Потрібен спеціальний фасадний або кровельний герметик — акриловий чи поліуретановий, з маркуванням “для зовнішніх робіт”.
Зверху обов’язково ставлять зовнішню заглушку, ще й з невеликим козирком чи ухилом, щоб вода стікала повз отвір, а не збиралась просто на ньому. Деякі монтажники додатково промазують стик заглушки зі стіною по всьому периметру — це вже перестраховка, але в регіонах з косими дощами не зайва.
Типові помилки, які потім дорого виправляти
Найчастіше зустрічається ситуація, коли отвір роблять строго горизонтально або навіть з нахилом усередину приміщення — просто через недогляд чи поспіх. Результат — конденсат і мокра стіна взимку.
Друга поширена помилка — економія на герметику. Беруть звичайну будівельну піну без подальшого захисту герметиком чи фарбою. Піна на сонці й від вологи руйнується за сезон-два, починає кришитися, і отвір фактично стає незахищеним.
Третя — занадто щільна набивка отвору трубами без гільзи взагалі. Буває таке при “гаражному” монтажі, коли економлять на матеріалах. Виглядає неохайно, а головне — герметизувати такий отвір якісно вже не вийде, бо немає рівної поверхні для роботи.
І ще один момент — забувають, що труба з фреоном при роботі кондиціонера то нагрівається, то охолоджується, тобто трохи “дихає”, розширюється і стискається. Якщо герметик поклали занадто жорстко, без запасу гнучкості, з часом з’являються мікротріщини саме в місці контакту труби й герметика.
Коротко про головне
Один отвір діаметром 50-55 мм з невеликим нахилом назовні закриває більшість потреб звичайного побутового кондиціонера. Гільза, якісна теплоізоляція комунікацій, монтажна піна з низьким розширенням і зовнішній УФ-стійкий герметик — це той мінімальний набір, який реально захищає стіну від протікань на роки вперед. Економити тут не варто: переробляти герметизацію після того, як вода вже потрапила в стіну і почала руйнувати штукатурку чи утеплювач, виходить набагато дорожче, ніж зробити все правильно один раз.